Якщо коротко — я просто хотів знайти застосунок для вивчення мов за допомогою карток, який максимально підходив би саме мені.
З тих, які вдалося спробувати, один мав приємний дизайн, але був занадто простим. Інший мав потужні алгоритми, але виглядав так, ніби його востаннє оновлювали п’ятнадцять років тому. Наступні виглядали однаково й відрізнялися лише кольорами або логотипом. Або дивним функціоналом. Наприклад, можливістю використовувати власний API-ключ для AI-агентів. Вибачте, але ні.
У якийсь момент я зрозумів, що простіше зробити власний. Хотілося створити програму, яка поєднувала б гарний і простий дизайн із серйозними та цікавими системами запам’ятовування. Без зайвого. Без надто складного інтерфейсу. І з налаштуваннями, які зроблять навчання максимально комфортним для кожного.
Quizlet і перші картки
Моє перше знайомство з картками для вивчення мов відбулося багато років тому під час курсів англійської. Це був Quizlet. Безкоштовна версія повністю покривала мої потреби,а застосунок виглядав доволі приємно.
Але бракувало деяких можливостей. Крім того, саме навчання було доволі прямолінійним. Коли в колоді накопичувалося багато карток, користуватися нею ставало вже не дуже зручно.
Система Лейтнера
Потім я натрапив на рекламу фізичних карток для вивчення англійської, які потрібно було розкладати по комірках. Ідея мені дуже сподобалася, тому я почав більше цікавитися цією темою. Саме так я й познайомився із системою Лейтнера.
Єдиний мінус фізичних карток — їх потрібно носити із собою, особливо це незручно в поїздках.
Я спробував знайти застосунок, який реалізовував би саме цей алгоритм із комірками, але нічого не знайшов.
Тоді й виникла думка:
«Чому жоден сучасний застосунок не використовує цю ідею так, щоб це було і красиво, і зручно, але водночас не надто далеко від оригінальної системи?»
Anki
Хотілося поєднати зручність фізичних карток із сучасним дизайном на кшталт Quizlet. Пошук альтернатив швидко привів мене до Anki.
Я завантажив його, спробував повчитися приблизно годину — і видалив.
Для мене він виявився занадто складним, хоча я й мав технічний бекграунд. Було відчуття, ніби я опинився в кабіні старого літака: сотні налаштувань, десятки кнопок, і незрозуміло, з чого почати. Я чудово розумію, чому цей застосунок подобається досвідченим користувачам, але мені хотілося чогось простішого.
Також мені не дуже сподобалися чотири кнопки для оцінювання запам’ятовування. Цікаво, що зараз у Leitiq теж є режим із чотирма варіантами відповіді. Просто він не є єдиним способом навчання.
Ідея, яку відклали
Тоді я подумав: було б круто мати щось своє — саме таке, чим хотілося б користуватися самому.
Я накидав список функцій, які хотів бачити в програмі… і відклав цю ідею. Роботи було багато, а часу на pet-проєкти майже не залишалося.
Як зʼявився Leitiq
Усе змінилося з появою AI-агентів.
Стало зрозуміло, що тепер реалізувати такий проєкт можна значно швидше. Старий список ідей перестав виглядати як щось нереальне. Я згадав свою давню задумку, відкопав нотатки, трохи їх допрацював і почав потроху будувати Leitiq.
Саме так він і зʼявився.
Не як стартап, не як бізнес-план і навіть не як спроба конкурувати з іншими застосунками.
Я просто захотів створити той інструмент, яким сам хотів би користуватися щодня.
Сподіваюся, знайдуться люди, яким такий підхід сподобається так само, як і мені.
Якщо вам цікаво, можете спробувати Leitiq вже зараз.
Буду дуже радий будь-якому відгуку — саме вони допомагають зробити застосунок кращим.
Ел. Пошту можна знайти тут